Як надати психологічну допомогу дитині, яка зазнала фізичних ушкоджень через війну.

Коли батьки дізнаються про фізичні ушкодження в дитини, то почуваються пригніченими, розгубленими й так само, як і дитина, потребують підтримки. Зокрема, у перші дні після трагедії. Рекомендації допоможуть батькам:
• підтримати себе та дитину;
• підготувати дитину до розмови про те, що сталося;
• допомогти дитині адаптуватися до нових умов життя і впоратися з труднощами.
Зміни в стані здоров’я дитини через особливо тяжкі форми фізичних ушкоджень, зокрема ампутації кінцівок, пов’язані з больовими відчуттями, а також позбавленням дитини звичного способу функціонування. Переживання через розлуку або навіть утрату близького оточення, пригнічений стан батьків, довготривале перебування в лікарні негативно впливають на психічне здоров’я дитини. Оскільки лікування та реабілітація можуть бути тривалими, наснага та позитивне налаштування як дитини, так і всього її оточення, надважливі. Далі поговоримо про те, як діяти батькам потерпілої дитини.
Підготувати дитину до розмови
Лікування змінює життя дитини та батьків. Смуток і страх, розгубленість чи навіть гнів, біль, зневіра, відчай супроводжують їх після травматичної події, хірургічного втручання, під час лікування тощо. Дитина запитуватиме: «Як мені буде в дитячому садку?», «Чи зможу я займатися улюбленою справою?», «Чи зможу гратися з іншими дітьми?», «А якщо мене дражнитимуть?», «Що скажуть про мене друзі / брати та сестри / інші члени родини?» тощо. Батьки шукатимуть шляхи, як упоратися із ситуацією, підготувати дитину до розмови, відповісти на запитання, які її бентежать. Розради не буде на все й одразу, і це - природно. Головне для батьків - бути завжди готовими зробити все, що від них залежить.
Коли батьки повідомлятимуть дитині про стан її здоров’я, то повинні зважати й на власний психоемоційний стан. Адже дитина відчує їхню емоційну реакцію. Її травмує не так сама ситуація, як занепокоєння батьків із цього приводу.
Хто повинен сказати дитині про ушкодження тіла? Багато батьків отримують інформацію про стан здоров’я дитини від лікаря, тому повинні й радитися попередньо з ним про те, як і що саме повідомити дитині. Зробити це варто в присутності лікаря, який у разі потреби пояснить дитині необхідне.
Чому важливо не замовчувати інформацію? Дитина має розуміти, як її лікуватимуть, які саме процедури на неї очікують, як угамовувати емоції, де шукати підтримку, а також, як усвідомлювати себе повноцінним учасником лікування. Важливо, щоб дитина знала: її люблять, підтримують і оточують люди, які піклуються про неї і що її настрій і воля мають сприяти одужанню та відновленню.
Як заспокоїти дитину? Сказати про стан її здоров’я якомога швидше, але дозовано. Зокрема, відповідно до віку дитини, щоб інформація п не налякала.
Якщо це можливо за станом дитини, тримайте її на руках. Тілесний контакт дуже важливий. Розмовляйте з дитиною лагідним голосом, наспівуйте. Принесіть із дому знайомі їй речі. Наприклад, іграшки чи ковдру. Дотики й запахи можуть також заспокоїти.
Обіймайте дитину. Ваша присутність, улюблена іграшка чи смаколик також заспокоять. Дитині віком від 1 до 3 років уже цікаво самостійно робити вибір. Тому дозвольте їй щось «обирати». Наприклад, колір пластиру, стілець, серветку тощо. Заздалегідь підготуйте дитину до того, що певна процедура може бути болісною. Це навряд чи її заспокоїть і болю також не зменшить, однак допоможе трохи вгамувати страх і тривогу.
Для того щоб допомогти дитині ліпше зрозуміти процес лікування, надайте їй змогу «дослідити» місце й засоби, якими її лікуватимуть. Запитайте в лікарів, до чого можна доторкнутися. Часто для втіхи дитини лікарі самі пропонують якусь медичну «забавку». Якщо очікується неприємна та болісна процедура, відволікайте увагу дитини на немедичні предмети: освітлення, картина на стіні, дощ за вікном тощо. Згадайте якусь цікаву історію чи вигадайте її.
Читання дитячих книжок, герої яких захворіли чи зазнали ушкоджень, але попри все залишаються сміливцями і долають перешкоди з вірними друзями, також заспокоюють, заохочують й навіть сприяють підвищенню самооцінки: «Я також сміливий», «Я також так зможу» тощо.
Підтримати дитину й допомогти їй
Діти по-різному реагують на зміни в стані здоров’я. Хтось гнівається чи відчуває розпач, а хтось непокоїться через фізичні відмінності, їхній вплив на життя та спілкування з однолітками або членами родини. Через обмеження або втрату змоги виконувати звичні рухи / дії дитина на певний час чи назавжди стає залежною від інших. Це занижує її самооцінку та породжує страх перед майбутнім. Здолати страх, зберегти самооцінку й упоратися зі змінами стану здоров’я важливо саме в період одужання.
Реакції на повідомлення про стан власного здоров’я та ушкодження в дитини можуть бути різними й залежать від її віку. Важливо, щоб дитина була не обʼєктом, а субʼєктом медичної допомоги й отримувала відповідну до її віку інформацію про те, що відбувається та відбуватиметься під час лікування та реабілітації. Будь-які переживання - типова реакція на ситуацію, у якій дитина опинилася. Для того щоб стабілізувати психоемоційний стан дитини, не стримуйте її емоцій та уникайте фраз на кшталт «Не плач», «Заспокойся», «Ти ж хлопчик» тощо.
Залучити до співпраці лікарів
Батькам потерпілої дитини доведеться впродовж певного періоду контактувати з медичним персоналом, який бере участь у лікуванні та реабілітації. Ділимося порадами, які допоможуть вам налагодити ефективну комунікацію.
Вибудуйте міцне партнерство. Поважайте лікарів та їхній досвід. Так ви більше дізнаєтеся про стан здоров’я дитини, перебіг її лікування та підготовки до процедур. А також допоможете мінімізувати побічні реакції в організмі дитини та успішно здійснювати її реабілітацію.
Дізнавайтеся більше інформації. Відкритий і чесний діалог із вами допоможе лікарю визначити план лікування та його варіанти. Запитання, які хочете обговорити, готуйте заздалегідь, Так ви ймовірніше отримаєте обґрунтовані відповіді. Запитувати лікарів - ваше право. Записувати почуте - необхідність. Зрозуміти сказане - потреба. Тому носіть із собою блокнот і ручку. Цікавтеся, чи можете отримати роздатковий матеріал з інформацією, яка стосується стану здоров’я вашої дитини. Уточнюйте те, що не зрозуміли. Добре було б, якби на медичній консультації з вами була особа, якій ви довіряєте. Вона також може нотувати, ставити запитання та обговорювати разом із вами важливу інформацію
Готуйтеся до кожного візиту в медзаклад. Записуйте запитання, які хотіли б обговорити з лікарем. Починайте з найактуальнішого. Упорядкуйте всі документи і матеріали з історії хвороби дитини та зберігайте їх в одному місці. Беріть їх на кожну зустріч із лікарем. Домовтеся заздалегідь про можливість за нагальної потреби телефонувати щодо непланової консультації та запису на прийом.
Обговорюйте зміни в стані здоров’я дитини. Вчасно повідомляйте про них лікарю. Дізнайтеся, які медичні проблеми чи потреби невідкладні, і на що слід звертати увагу насамперед.
Будьте на зв’язку. Запишіть імена та номери телефонів осіб, які беруть участь у лікуванні вашої дитини. Узгодьте заздалегідь, кому і коли можете телефонувати. Якщо є можливість, домовтеся про нагальні дзвінки вночі та у вихідні дні.
Приймайте рішення без поспіху. Дайте собі час визначитися в засобах лікування та особливостях хірургічного втручання. Вагання - типова реакція батьків, коли йдеться про здоров’я дитини. Тим паче, якщо така ситуація трапилася вперше. Намагайтеся обговорити й обміркувати різні варіанти рішень за підтримки лікарів і близьких для вас людей.

Насамкінець
Для того щоб ефективно надати психологічну допомогу дитині з фізичними ушкодженнями, батьки повинні подбати й про свій психоемоційний стан. А також не забувати й про інших дітей у родині - братів чи сестер потерпілої. Адже вони також стикаються з багатьма труднощами. Вони можуть сумувати, бути наляканими чи розгубленими; виявляти сміливість, приносити користь і водночас почуватися самотніми; бути збентеженими, коли інші діти або дорослі звертатимуть увагу на хворого сестру / брата чи говоритимуть про них. А ще вони можуть відчувати провину за те, що здорові й неушкоджені. Батьки також можуть помічати в їхній поведінці ревнощі через те, що більшість часу приділяють дитині, яка проходить лікування / реабілітацію. Жваві діти деколи стають тихими й замкнутими, гірше навчаються тощо. Про те, як батькам підтримувати здорових дітей у родині та дбати про свій психоемоційний стан, читайте далі на сторінках журналу.


Підготувала: сестра медична старша
Людмила ГАЛІВ
2023р.